Хроніки Високогірного Королівства. Розділ 2. Еверілл

ХРОНІКИ ВИСОКОГІРНОГО КОРОЛІВСТВА

Розділ 2: ЕВЕРІЛЛ

Частина перша

Незважаючи на запобіжні заходи Етелінди, Еверілл продовжував перейматися через магічні здібності доньки. З кожним роком його острах перед ними ставав все сильнішим, а згодом перетворився на справжню параною. Йому почало ввижатися що завдяки своїй надприродній силі Нерміна, як подорослішає, зможе захопити владу в королівстві. Треба було щось негайно робити. Не марнуючи часу, Еверілл скликав Панську Раду, що він утворив невдовзі після того як Етелінда усунулася від справ королівства та припинила свою діяльність у якості головного королівського радника.

Вельмишановні пани, серед яких були найзаможніші та найвпливовіші вельможі королівства, зібралися та невдовзі склали та впровадили цілу низку законів за якими жінки позбавлялися майже усіх прав, в тому числі права на власність та спадкоємство. Тому коли настав час розподілити королівство між його дітьми, Еверілл розділив його між його трьома синами. Нерміні не дісталося нічого.

Йшов час... Чвари на сході не припинялися. Чи не кожного дня Еверілл отримував невтішні звістки про неослабний натиск ворога. Мешканці прикордонних територій потерпали від безперервних боїв та несли тяжкі втрати, в той час як королівство постійно відсилало нові загони молодих воїнів щоб долати люту навалу, що виснажувала королівство з середини, цівочка за цівочкою висмоктуючи його сили крізь кровоточачи рани утворені в його обороні. Еверілл вважав, що був застарим щоб йти на ворога мечем та вже не таким запальний як раніше. До того ж, стільки років постійного протистояння сильно зменшили чисельність Еверіллового війська та дуже сильно підкосили міць східних кордонів королівства. Наразі вони були наче старе дерево, що його добряче підточив деревний черв’як.

Незважаючи на те що бої не вщухали, Еверілл не зважувався оголошувати війну, бо добре розумів, що якщо вони отримають поразку і ворог нарешті перейде східний кордон, то далі він неодмінно піде на південь до Великого Моря, що з’єднувало Етельград з іншими державами та завдяки якому воно вже багато років вело жваву торгівлю з іншими країнами. «Так,» – міркував Еверілл, «Велике Море треба боронити будь-якою ціною. Бо поступившись морем, королівство буде приречене на загибель. Адже тоді воно не тільки втратить своє головне джерело прибутку та добробуту, але стане вразливим перед іншими королівствами, які завжди заздрили родючим землям, лісам, морю, руді та іншим багатствам Етельграду. Бо навіщо платити, якщо можна взяти силою?»

Еверілл вважав, що якщо Етельград зазнає поразки у повномасштабній війні, інші королівства об’єднаються разом та рушать війною на королівство знесилене постійною війною із сусідом. Звісно, якщо таке трапилося б, то поділ Етельграду став би неминучим. А з ним чи-то вигнання його народу, чи-то перетворення його на безправних рабів. Цього не можна було допустити.

Тож, незважаючи на палкі заклики синів йти на ворога всіма силами, що в них були, Еверілл зволікав та дуже ретельно все обмірковував. Лихий та гарячкуватий ззамолоду, Еверілл навчився тієї життєвої мудрості, яка приходить з часом до тих, хто відкриває до неї свої двері. Колишній загарбник перетворився на господаря, якому була небайдужа доля його королівства та який був ладен покласти власне життя заради нього.

А навчила його цьому Етелінда, вказавши на великі природні багатства та на безмежні можливості краю, який він захопив та підкорив. «Шлях до добробуту та процвітання знаходиться всередині Етельграду, а не за його межами,» – казала вона. «Головне зрозуміти як правильно цим скористатися. Прислухайся до землі, Еверіллу... Невже вона не промовляє до тебе?»

Зі своїх джерел Еверілл дізнався що нині на чолі війська, що намагалося захопити прикордонні території Етельграду, був воїн на ім’я Ателік – молодий, зухвалий та лютий – точнісінько такий як сам Еверілл колись давно. Тож, відправивши своїх синів до успадкованих ними князівств, Еверілл знов подався на схід.

Цього разу із пропозицією до Ателіка. 

ДАЛІ БУДЕ... 

(с) Фаріда Местек