Хроніки Високогірного Королівства. Розділ 2. Еверілл

ХРОНІКИ ВИСОКОГІРНОГО КОРОЛІВСТВА

Розділ 2: ЕВЕРІЛЛ

Частина четверта

Еверілл був у дуже кепському настрої. Він аж ніяк не очікував що до справи жінок-втікачок буде причетна істота, яка, принаймні за описом, нагадуватиме справжню ельфійку! Цього ще бракувало – вторгнення ельфів з їхніми магічними силами до королівства. Звідкіля та ельфійка взагалі взялася в Етельграді?

Ця новина його дуже сильно непокоїла. Проте, все ретельно обміркувавши, він не міг не задатися питанням навіщо ельфам спонукати жінок королівства до втечі. В цьому не було ніякого сенсу, адже так?

А що то ще була за маячня про Етелінду, яка, нібито, виходила вночі за браму міста? Ще бракувало щоб чутки та плітки, що його дружина причетна до тих сумнозвісних втеч, поширилася королівством.

Еверілл негайно попрямував до покоїв Етелінди. Вона, як завжди, сиділа на майстерно вирізьбленому дубовому стільці із високою спинкою біля вікна із вишиванням на колінах.

Етелінда так і підскочила як двері відчинилися, проте швидко взяла себе до рук та насилу заспокоїлася – принаймні, зовні.

Коли вона побачила Еверілла то спантеличено подивилася на нього.

 – Еверілле? Любий, що ти тут робиш? – доволі спокійним та дійсно здивованим тоном запитала вона. – Чи ти не маєш зараз бути на раді?

Еверілл пильно придивився до дружини, намагаючись розгледіти хоч щось у її мові чи поведінці, щоб вказувало на її віроломство. Та не побачивши нічого підозрілого чи незвичайного, він насупився та сказав –

 – Етеліндо, кажуть тебе бачили цієї ночі поза брамою. Невже це правда?

Серце Етелінди так і заходилося стукотіти в грудях наче дзвін на вежі. Проте вона і виду не показала. Натомість, вона поволі, спокійнісінько, відклала свою роботу, переклавши її на широке підвіконня, та підвела здивовані брови догори.

 – Еверілле, але що мені робити вночі поза брамою? – запитала вона рівним голосом. – Що за нісенітниця така?

 – Слушне запитання, люба. Особливо коли в королівстві відбувається казна що.

Наразі серце Етелінди підстрибнуло до самої горлянки та застрягло там мов клубок ниток.

 – Невже ще щось трапилося?

 – Можливо, – повільно відказав Еверілл, продовжуючи пильно вивчати дружину. – Кажуть, що в Етельграді з'явилися лісові ельфи.

 – Що?!..

Цього разу Етелінда із непідробним подивом дивилася на чоловіка.

 – Еверілле, що ти таке кажеш? Лісові ельфи? В Етельграді? Та чи таке можливо?

Еверілл втомлено провів рукою по обличчю та знизав плечима.

 – Хто його знає. За описом це не може бути нічого іншого. Проте звідки вони взялися і головне навіщо поки що незрозуміло.

Етелінда не знала що й думати. Окрім мати вона ніколи не бачила інших ельфів своїми власними очима. Невже це означало що магічні істоти повертаються до світу буденних?

На її щоках з'явився рум’янець. Еверілл похмуро подивився на неї.

 – Етеліндо, – загарчав він на знак попередження, – навіть не думай, що я дозволю якимось там магічним істотам зробити Етельград своєю домівкою. Вони або вшиються туди звідки прийшли, або будуть страчені – та вони тут не залишаться! Ні за що. Всі до єдиного будуть знищені доки я залишатимуся правителем та володарем Ельграду!

 – Еверілле…

У двері постукали.

Еверілл та Етелінда здивовано подивилися один на одного.

 – То мабуть по тебе, – припустила Етелінда. – Я ні на кого не чекаю.

Еверілл відчинив двері.

 – Пане... Еверілле... – одразу почувся захеканий голос, – приїхав... вісник... від… пана... Ателіка. Каже... в… нього... дуже... тривожні... новини. Ви... маєте... неодмінно... знати...

Етелінда пополотніла та схопила свою роботу, щоб приховати як сильно почали труситися її руки.

 – Вісник від Ателіка? – суворо перепитав Еверілл. Цього ще бракувало! Що ще на нього чекає сьогодні? Які ще тривожні новини?

Еверілл пішов геть. Етелінда не знаходила собі місця. Зараз він про все дізнається... Подивившись у вікно, вона ледь не знепритомніла як побачила птаха-вісника, що летів зі стрілою-посланням у дзьобі прямісінько до палацу. Вона знала, що таких спеціальних птахів використовує особливий загін Еверілла для передачі термінових новин... Невже вони схопили Нерміну?

Етелінді стало зле.

Тим часом, у тронній залі, з кожним словом вісника обличчя Еверілла ставало все страшнішим. Його донька – його власна донька – втекла від свого чоловіка! Та не просто втекла! Вона скористалася темними чарами! Що вона собі думала? Як вона тільки насмілилася чаклувати? Ну що ж, вона сама накликала на себе цю біду. Еверілл одразу наказав знайти, схопити та ув'язнити Нерміну разом з іншими втікачками, незважаючи на шоковані та запитальні погляди своїх вельмож.

 – Закон має бути єдиним для всіх, чи не так? – загрозливо запитав він, дивлячись кожному по черзі в очі. – Невже ви думаєте, невже сподіваєтеся, що якщо таке упне хтось із ваших дружин чи доньок, їх мине покарання? – гримнув він так що ті підстрибнули наче перелякані кошенята.

Всі хутко опустили очі додолу, сховавши їх від невблаганного погляду Еверілла. Він мовчки, терпляче, чекав на відповідь, коли у вікно влетів великий брунатний птах, міцно стискаючи у своєму дзьобі стрілу, та сів на широкий підлокітник трону, склавши крила та встромивши свої мов скло очі у Еверілла – його погляд величний та безтурботний.

 – Гідеон, – привітав птаха Еверілл. – Пробач, старий друже, але я не надто радий тебе бачити.

Проте він взяв стрілу та розгорнув її, щоб ознайомитися із посланням. Його очі стали завбільшки за повний місяць, а ніздрі почали звужуватися та розширюватися наче в дракона перед тим як випустити полум’я. Ця дівка його доконає! Чаклує. Втікає. Спричиняє хаос своїми витівками. Спантеличує його воїнів. Та ще й допомагає втекти засудженій до страти ельфійці! А вони питають його що їм робити! От бовдури. Наздогнати та приволокти до палацу за її довгі патли! Ось що! Її та цю лиховісну ельфійку, що запудрила жінкам-дурепам мізки своїми казочками!

Присутні казали, що таким лютим Еверілла ще ніколи не бачили. 

ДАЛІ БУДЕ... 

Попередні частини

(с) Фаріда Местек