Хроніки Високогірного Королівства. Розділ 1. Етелінда

ХРОНІКИ ВИСОКОГІРНОГО КОРОЛІВСТВА

Розділ 1: ЕТЕЛІНДА

Частина шоста

Невдовзі нечувана історія того як Еверілл Всемогутній власноруч здолав непереможний магічний ліс, втративши лише свого меча, бо ліс перетворив його на пил, та врятував дівчину-дикунку, яка багато років не могла визволитися з його полону, стала справжньою легендою та облетіла чимало земель. А на тому місці де колись стояв ліс, Еверілл звелів звести пам’ятник, що мав зобразити його переможний бій та назавжди викарбувати в пам’яті людей його великий подвиг.

Проте, як це часто трапляється, під час будівлі цієї історичної пам’ятки, історія обросла новими дивовижними деталями, так що надалі ніхто й не сумнівався в тому що, під час його двобою із лісом, гілля навколо Еверілла перетворилося на справжніх велетенських зміюк, що звивалися навколо нього та намагалися задушити, як він рубав їхнього хазяїна на скабки що було сили. За словами Еверілла, той химерний лихоліс, що стільки років тримав усіх в постійному остраху, мав намір заволодіти всім довкола, тож мав бути знищеним.

Великою несподіванкою для всіх стала новина про те що Пан Еверілл вирішив взяти в дружини дивну дівчину-дикунку, яка не була схожа на жодну дівчину з поміж тих, що намагалися заволодіти серцем вельмишановного пана. Її світла шкіра була вкрита місячним мерехтінням, її довжелезне волосся струменіло долом наче річка, її великі, зелені очі були наповненні тугою та смутком, її сукня, як вона тільки з’явилася, була зроблена з листя, а взуття з гілля.

Вона була мовчазна, наче не знала мови людей, проте коли говорила, здавалося, що то пісня ллється з її вуст, що зігріває серце безмежною радістю та наповнює нестримними веселощами наче хміль. Ходили чутки, що вона причарувала Еверілла якоюсь невідомою силою. Казали, буцімто, вона не просто дівчина; казали, що вона насправді є духом лісу, що скорився перед переможцем та перетворився на чарівну дівчину, щоб віддати шану Еверіллові.

А що ж до самої Етелінди?

Дуже важко їй було пристосуватися до нового життя серед буденних. Нелегко їй було опинитися за кам’яними стінами палацу, де не було ані дерев, ані кущів навіть у внутрішньому дворі. Вона задихалася від камінів, хутра, шкір, килимів та тканин, що оточували її, та не тямила себе від туги, бо тяжко їй було жити без постійного шелестіння дерев, белькотіння струмка та муркотіння водограю. Буденні одежі, головні убори та шкіряне взуття тепер здавалися їй нестерпно важкими та сковуючими. Вона не могла спати на велетенському ліжку серед м’яких подушок та ковдр, бо звикла до того що її заколисує гойдання гілля.

Етелінда не помічала, що коли торкалася кам’яних стін, пригадуючи своїх друзів серед дерев, то лишала по собі ледве помітні візерунки їхніх стовбурів, гілля та листячка, так наче пензлем малювала – аж одного дня вона прокинулася на підвіконні, де заснула, глядячи на місяць, від крику служниці, яка прийшла щоб її розбудити, вдягти та зачесати перед сніданком, та не побачила, що її кам’яна кімната із величезним каміном, що був схожий на вхід до печери, в якому завжди пашів вогонь, перетворилася на невеличкий перелісок.

Підлогу було вкрито густою травою, в стінах з’явилися тріщини, з поміж яких проростали молоді дубки, верби, клени, березоньки, горіхи, ясені, вільхи, каштани та інші дерева. Їхнє гілля прямо на очах стрімко просувалося догори, наче якісь ящери, аж до самої стелі, яку невдовзі й видно не було, бо з неї звисали зелені ланцюги на яких гойдалися великі, різнокольорові, пахучі квіти. Служниця, схопившись за голову, побігла геть, наповнюючи весь палац своїми розпачливими криками.

Не минуло й півгодини як всі довкола знали, що в палаці коїться щось химерне.

Етелінда ж співала, танцювали та сміялася. Трава лоскотала її ступні, дерева наповнювали її легені киснем, а серце радістю. Назбиравши цілу купу квітів, вона знов вплела їх до своїх кіс. Проте...

Незабаром повернувся Еверілл, що зі своїми найкращими воїнами їздив на полювання, та негайно віддав наказ спалити все до останнього сучка, щоб навіть згадки не лишилося про те що трапилося. Безпорадні сльози без зупину текли по щоках Етелінди, як вона дивилася із пекучим болем у серці на молоді деревця, кущики та квіточки, що перетворювалися в безжальних пащеках вогнища на багаття в неї на очах. Еверілл тримав її в своїх обіймах та казав що мав це зробити, щоб зупинити чутки про темні чари, що заволоділи палацом, що вже поповзли королівством та спричинили чималу паніку серед його мешканців.

Почали казати, що Мороковий Ліс повертається, щоб відплатити Еверіллові за свою загибель; казали, що така стародавня магія без сліду не щезає зі світу. Почали пригадувати старі казки та легенди про існування магії та магічних створінь; гадали, чи може то були ніякі не вигадки; взялися виконувати обряди та робити обереги для себе та своїх домівок. 

Еверілл Всемогутній перетворився на Еверілла Лихоносця. Шепотіли поміж собою, що він їх усіх занапастив, пішовши проти великого магічного лісу. Еверілл відповів на ці чутки страшною люттю. Він наказав знищити усі обереги в королівстві, а тих хто чинив опір було звинувачено у поклонінні чорній магії, в допомозі лихолісові у викраденні його нареченої та засуджено до страти.

ДАЛІ БУДЕ...

(с) Фаріда Местек